Перейти до основного вмісту

Grazie, Італія, за сонячний прихисток від війни


Різнобарвні чарівні камінці з Середземного берега Калабрії, що на півдні Італії, в маленькому селі Фьюме Фреддо, що означає "холодна ріка" - ця гірська річка просто посеред села тече з високої гори і впадає в море прямо  серед пляжу, а саме село затишно згорнулося теплим кошенятком між високою горою та безкінечним лазурним узбережжям. Я збираю ці камінці кожного дня, щоб вибрати найдорожчі і взяти з собою в зворотню довгоочікувану подорож, в дорогу додому, в Україну, в Херсон, в свій дім на березі Дніпра, там складу з них візерунки в кожній кімнаті на згадку та на подяку моїй гостинній сонячній Італії, яка пригріла мене в холодні роки страшної війни... 

Шлепки и морские камешки. 

Выхожу на берег Средиземноморья.  Похожу по морскому бережку в своих шлепанцах, потом босиком, и не могу глаз оторвать от морских камешков -  радужный привет моря. Иду сначала по каменному песку - мельчайшим каменным печинкам,  но  ближе к волнам они становятся все крупнее, и на самой кромке вод и суши  морские камешки  завораживают ярчайшей палитрой  цветов, форм, размеров. В морской воде пенистого прибоя  они сверкают, и  каждый день на море не могу удержаться, чтобы  не наклониться, не взять самый яркий в ладонь и не поднять его. 

Когда камни высыхают, яркие цвета как бы  покрываются туманом,  и я насчитала  15 оттенков не только серого.

Что знают волны о камнях? Кажется, я подслушала это знание:  морские камешки  имеют душу, энергию, биополе, спокойствие и невозмутимость, выдержку и прочность,  у них свой микрокосм, свой секрет,  своя радость жизни.  И догадываюсь, почему их называют галькой... 

Иду по берегу, где волны целуют песок, и смывают мои следы... Камни всегда под ногами, но я поднимаю их к своим глазам. А  дома укладываю на постель, на белом  покрывале строю из них пирамидки, и вот уложила  часть из них внутрь моих летних босоножек. Впервые не топчу морские камешки  своими подошвами. Камни сверху! 

Увезу их  с собой в мой Херсон. Не только из родного дома можно было взять что-то на память  в  вынужденное переселение из-за войны (например, щепку от двери), но и место нашего прихистку тоже достойно памяти и благодарности, хотя бы в виде его маленькой частицы – морского камешка.   

На фото – превращение  моих морских камешков и босоножек: путь от ясности и предметности  к туманности и растворенности, пока море смывает их следы, унося наше лето...  





Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я свідок , застряглий у попелі днів... занесений на Донбас Медіа Форум

  БезТебеНіяк! На полі інформаційного бою Замість крил душа оперилася у тривогу -  чорний крук снаряду присів на чужім даху, тур ракети когось настромив на смертельні роги. Ну а я... Я свідок , застряглий у попелі днів, вдячний свідок, чий світ обваливсь, потонув, згорів. ( Альона Маляренко, херсонська письменниця, журналістка, блогер)   Хтось процитував Ліну Костенко:  «Гуманітарна аура нації». Які магічні слова… сьогодні я їх розумію як атмосферу на зібранні українських журналістів. 

Окупована природа: як знищують херсонську землю російські загарбники

"Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви"   (Ліна Костенко) Природа. Довкілля. Екологія. Наші степи, ліси, Олешківська пустеля, Кінбурнська коса, Дніпро, плавні, Чорне та Азовське моря, озера, насичене духмяним різнотрав'ям  повітря – все це мирне,  беззбройне, наївно  відкрите кожному. Беззахисне перед гарматами, ракетами  та градами, тендітне перед зброєю орків – нелюдей. Так само, як і мирні неозброєні  жителі Херсонщини – вони теж  беззахисні перед окупантами з автоматами навперейми. Але ж люди можуть виїхати, евакуюватись, стати біженцями або ВПО. А природа не може зійти зі свого місця – вона укорінена в нашій землі. Вона безпорадно  терпить всі знущання та тортури руссо-фашистських загарбників, вона потроху розчиняється від болю, вона безмолвно вмирає в гестапівських камерах кривавої русні. Окупанти-канібали  в Херсонській області  не задовольнялись стражданнями людей, їм мало було замордувати тисячі домашніх тварин, вони ще замучили і природу.

Христос воскрес! І війна

  Моє звернення у Великдень  Бог Отець, Бог Син, Бог Дух святий, я звертаюсь до Тебе у Великдень  з моїм найголовнішим Пасхальним проханням, молитвою, мольбою: допоможи, Господи, який воскрес, щоб хоча б один російський солдат  зрозумів людську правду  та вивів за собою  з моєї української землі всіх до єдиного окупантів, і почав прямо сьогодні.  І щоб більше не знадобився український контрнаступ, тому що вороги побіжать геть самі,  щоб вся наша земля в кордонах 1991 року була звільнена від рашистів,  і нехай  жоден захисник України більше не буде убитим, як і жоден цивільний беззбройний українець більше не загине під бомбами русофашистських загарбників.  Господь, я написала мое Обращение к русскому солдату, в котором  я обращаюсь к ним  на русском языке – к российским солдатам  всех званий и рангов. Я  - украинка, гражданка Украины, живущая в свободной стране  Украине, я русская по национальности отца – коренного сибиряка,  русская по месту рождения в городе Тюмени, русская по родно