Неформальність культурно-соціального життя у фронтовому місті Херсоні як єдиний шлях до виживання

ХЕРСОНЩИНА: СТЕП І ВОЛЯ

Виступ на конференції «Глобальна неформальність у мистецтві», 

що  відбулася в Університетському коледжі Лондона (UCL) 

та Пушкінському будинку, Лондон, 15-16 січня 2026 року

ВСТУП 
Як подолати в собі своє безсилля перед системою? Як створити власну потужну систему самовизначення – індивідуального та своєї рідної  групи – національної, географічної, культурної, або субкультури? В Україні склалася унікальна ситуація об’єднання – індивідуального і національного, державного  і недержавного (NGO), загально українського і місцевого (своє місто, село), особистісного та суспільного, системного і неформального заради однієї великої мети - Незалежності України в усіх сенсах: свобода, демократія, правова держава і права людини, спротив, деколонізація, «геть від Москви» тощо. 
Я буду говорити про моє місто -  незламний Херсон, і перщ за все  про його унікальний Херсонський культурний, інтелектуальний андеграунд, який надає ще більшої наснаги та радості херсонцям жити в рідному місті. Він полегшує херсонцям реалізацію найвищої місії і великого сенсу нашого життя. Самим фактом свого  перебування в Херсоні протягом всіх років війни  його жителі вже виконують найважливішу роль в житті України і наповнюють смислом своє життя. Ми тримаємо лінію фронту, що проходить прямо по місту, разом з воїнами ЗСУ. Ми разом захищаємо Херсон від рашистів разом з ЗСУ: солдати - зброєю, а мирні беззбройні жителі - самим фактом свого перебування  в місті під бомбами, своїми тілами і відкритими долонями. І це неймовірно насичене існування:  ми не виживаємо - ми ЖИВЕМО!

ГОЛОВНА ЧАСТИНА 

1. Моделі неформальної влади – невидимі та невимірні виміри. Саме неписані правила та приховані практики з початку Незалежності України тримають спільність суспільства та мобілізують народ: ми вже пережили два історичних чуда – два наших магічно переможних Майдани    та незламний народний спротив під час війни, і я далі покажу, як це відбувається. 
- Саме неформальна влада,  неформальні мережі формують культурне виробництво в різних жанрах  в  моєму незламному Херсоні – фронтовому місті на півдні України протягом вже  4-х років війни, під щоденними бомбами та дроновими сафарі на людей. Жителі створили Херсонське народне неформальне спонтанне самоврядування як самоусвідомлення міста, яке  об’єднало жителів, підняло на найвищий рівень наше довоєнне маленьке, але горде громадянське суспільство та сформувало унікальний Херсонський  культурний андеграунд. 
- Неформальна незламність. Я можу показати тисячі фото та відео про незламний Херсон, на яких беззбройні, беззахисні люди, з порожніми руками та незахищеними тілами, без бронежилетів – стоять і скандують оркам: «Іди домой! Русский солдат – фашист и оккупант!» Всі вони стоять з відкритими обличчями та долонями, повернутими до росіян, і дивляться в очі оркам, які озброєні з голови до ніг, які в масках на обличчях, які на танках і які дуже бояться простих мирних українців.. І це наша дійсно Неформальна єдність, яка створює Систему нового ґатунку, Систему, обрану і створену самими людьми – не владою. 
- Неформальна влада – хаби як  херсонське народне  спонтанне самоврядування для об’єднання суспільства та формування унікального культурного андеграунду.  На завершення четвертого року  страшної війни в Херсоні яскраво розквітають десятки  різних культурних просторів в укриттях –це наші  хаби – пункти незламності.  Вони активно діють  в підпіллі,  в  підземеллях, в підвалах, де  вирує яскраве різнобарвне насичене подіями життя – культурне, мистецьке, соціальне, громадське, інтелектуальне, емоційне, творче. Це наш новітній Херсонський культурний андеграунд, як соціокультурний феномен в Херсоні 20-х років XXI століття.  Андеграунд ніколи не був маргінальним, хоча завжди був неформальним і  був проявом культурного поліцентризм.  Тепер андеграунд став своєрідною реалізацією метафори: зараз херсонське життя в прямому сенсі цього слова перемістилося під землю. Це наш  кмітливий спротив проти війни, проти варварських бомбардувань міста, проти  дронових сафарі на людей. Ми виявились НЕЗЛАМНИМИ и перенесли своє суспільно-культурне життя під землю, в андеграунд, і це не лише реально-географічний-просторовий показник,  він має і метафізичне, духовне, символічне значення.  
- Невидимість  у філософії Григорія Сковороди: концепція трьох світів (Всесвіт – Людина – Бог) і двох натур (одна — видима, друга — невидима. Видима натура називається «тварь», невидимая — Бог”).  Найважливішим для людини Сковорода вважав щастя, яке  повинно бути побудоване на непохитній основі, яку складає невидимість – друга натура та  третій символічний світ. 
- Неформальне розмаїття культурного андеграунду.  І ЩО «ВЕСЬ ЦЕЙ АНДЕГРАУНД» ДЛЯ НАС ОЗНАЧАЄ?  - ЦЕ ОЗНАЧАЄ ЖИТИ!  А це значить – що ми ЖИВЕМО! Не виживаємо, не переживаємо,  саме живемо своє життя тут, на фронтовій лінії, життя, повне насичене сенсом, почуттями та враженнями, пізнанням та навчанням, спільними корисними справами та допомогою нашим героїчним захисникам. І ми  зберігаємо життя  нашого міста своїм життям, зігріваємо його власним щоденним диханням, оберігаємо тоненьку «свічечку букви Ї» української мови  и маленький вогник вируючого існування міста ХЕРСОН.

2. Неформальність та творча праця -глибоко переплетені, створюють мережі підтримки, колективної стійкості та спільних дій. Неформальні трудові практики одночасно кидають виклик творчій роботі та підтримують її, створюючи  творчі екосистеми, які наочно видно в креативному секторі арт-подій в Херсоні.  
- Неформальна духовна інтелектуальна деколонізація, Геть від Москви! Херсонські митці в різних жанрах кидають виклик традиційній категоризації, досліджуючи теми деколонізації: це визволення Херсона, це боротьба за незалежність України, але одночасно це і деколонізації себе: моновистава Херсонського автора в вимушеному біженстві від війни з назвою «Деокупація себе» (https://gb1960.blogspot.com/2022/09/blog-post.html ), або його ж фото-перформанс «Двері і щепка» (https://gb1960.blogspot.com/2022/07/blog-post.html ).  Це також поступове створення Музею Спротиву в Херсоні, назва може бути  «Я – Херсон», чи «Музей Звільнення пам’яті» - це вирішить наша громада.  Ідея такого музею вже реалізується в Херсоні невеликими ініціативами, виставками, виданням книжок зі спогадами та щоденників окупації, спробами збирати матеріали - артефакти окупації й тексти. (https://www.khersonua.com/ ) Окупанти шукали організованих партизанів, а секрет був у тому, що рух опору створювали звичайні херсонці, кожен сам по собі і всі разом. Але рашистам було цього неможливо навіть уявити, а зрозуміти - ніколи. 
- Трошки теорії. Неформальне самоусвідомлення:  культові маніфести як формалізація неформальності, спонтанності, самотності та співдружності в різних  арт-проектах. Засновники великих творчих  напрямів 20  століття  часто писали маніфести -  колективні заяви про цінності та цілі художньої течії як намагання формалізувати своє неформальне мистецтво: в сенсі систематизувати, вербалізувати, пояснити, створити філософське підґрунтя як самосвідомість різних видів мистецтва. Це така спроба теоретично сформувати власний креативний процес у практиці.   Найбільш відомі: маніфести символістів, експресіоністів, маніфест футуристів «Пощечина общественному вкусу», авангардні «Маніфест дада,  1918» (дадаїсти),  «Білий маніфест» — Лучо Фонтана, 1946,   Маніфест як політичний трактат   «Суспільство спектаклю» - Гі Дебор, 1967 (Ситуаціоністський інтернаціонал),   Маніфест  «Догма 95» — Ларс фон Трієр та Томас Вінтерберг - про те, як знімати кіно;  «Маніфест життя художника», 2011  - Марина Абрамович «бабуся перформансу»,  її  роботи з'явилися  ще у 70-ті роки, коли перформативні виступи були  першими і шокуючими. 

4. Лекційний перформанс та межі перформативної неформальності. Музеї та інші «формальні» установи традиційно стикалися з дисциплінарною природою цього середовища. Це були  концептуальні виклики неформальності. Херсонський  краєзнавчий музей традиційно видавав періодичні «Наукові записки» - це формальна системна вимога до музею, але в 2023 році наш музей видав «Ненаукові записки» - спогади всіх співробітників музею, які пережили окупацію Херсона та його визволення. І ця збірка мемуарів була презентована на інноваційній виставці в музеї, присвяченій окупації та деокупації.  

5. (Секретне) мистецтво на робочому місці. Робоче місце -  це завжди  ієрархічна структура з обмеженнями, правилами та конкуренцією. Але інколи робоче місце  стає місцем неформального спротиву та підривної діяльності.
Про неформальність на робочому місті одного українського солдата – херсонського молодого хлопця.  Його робоче місце – фронт і окопи, але він організував саме там неформальну подію про філософія стоїцизму – прямо  в окопах, і написав в соцмережах  про це з фото-доказами так: «Обговорили в окопах між боями кілька листів до Луцілія Сенеки. Вийшла рефлексія надзвичайних обставин, в яких кожен з нас, за своєю волею, опинився. Хоч ці обставини  були створені злом, ненавистю та підлістю орків, але ми обрали своє місце в нових умовах самостійно.  Тому це обговорення присвятили гартуванню духу, і стоїки найкращі наші в цьому помічники. Говорили про смерть та її сприйняття, про цінування життя, себе та спільного блага. Про те, як задовольнятися необхідним, прагнучі достатнього, працюючи для більшого за Сенекою, як укріплювати себе… Ну,  і хочу передати своє захоплення тими, хто був поруч:  повернутись, навіть на годину, в світ сенсів, думок, інтерпретацій та глибини світосприйняття Людей – безцінне». Коментар колеги після цього посту:  «Я просто не можу зняти посмішку з обличчя - ти був би не ти, як би ти цього не організував на фронті, в окопах!...»

6. Протестне мистецтво та неформальність – політичне або протестне мистецтво часто зосереджується на політичних злочинах та беззаконностях. 
- Спротив людей як неформальна потреба життя. Наразі для нас  війна з рашистами і є   незаконна, кримінальна, злочинна, підла. Наша неформальна діяльність – і політична (мітинги протесту) і у мистецтві (мистецтво протесту) протистояли системній окупаційній владі і тій2 маленькій частні системної української влади, що стала колаборантами, поліцаями-зрадниками. Це наші щоденні  публічні протестні мітинги під час окупації і активне культурно суспільне життя після визволення. 
- Інша ситуація - буває діяльність неформальних сил, звичаєвого права,  що надають сенсу і нормалізації політичним злочинам, побутової корупції, кумівства, блату, репресій проти інакомислення. Так було  в СССР, і про одну складову такого загально прийнятого неформального зла – а саме про «блат» у мене є одна карколомна історія. Одна молода дівчина в свій перший рік роботи на кафедрі університету  викладачем піднялася зовсім одна проти всіх, не лише на робочому місці а і  в усьому радянського союзі, де «блат» був загальноприйнятою нормою для всіх. І вона одна перемогла цих всіх, не отримала ніякого за це покарання – ні фізичного, ні морального. Навпаки – отримала повну етичну та моральну перемогу. Але це окрема велика історія, і вона мала свої глибокі коріння у формуванні світогляду цієї дівчини. 
- Неформальна влада разом з формальною владою в Херсоні – новітній феномен  об’єднання та співпраці після визволення міста и половини Херсонської області. Ми працюємо разом не лише на наше виживання – але і на наше яскраве життя.  

7. Форми та зміст  мистецтва опору  як неформальної сили  суспільства та окремої людини.  Сфери діяльності Центру культурного розвитку «Тотем» (тут ): 
1) Виставка в театральному арт-хабі. Саме в Херсоні, в театрі – але не в залі, не в фойє, а в його підвалі, в артхабі, , під бомбами, була вперше представлена виставка "Україна Соборна Незалежна. Емоції друзів". 25 українських та іноземних митців присятили свої картини містам і селам України та боротьбі українського народу за соборність і незалежність. «Це те мистецтво, яке несе не лише ознайомчу, а й лікувальну функцію", - сказав  генеральний директор Херсонського театру. 
2) Неформальне культурне виробництво в різних контекстах в Херсоні – фронтовому місті на півдні України протягом  4 роки війни, під щоденними бомбами та дроновими сафарі на людей.  Крайня  по хронології подія - виставка “Небо над Херсоном”, створена самими херсонцями (дорослими і дітьми), які залишаються   в місті або перебувають  в різних країнах  світу як біженці. Кожен намалював своє небо над рідним містом. Наприклад, це небо крізь розбите вікно та розбиту стіну  в квартирі після російського обстрілу мирних будинків  міста. Є книга – яскравий кольоровий каталог виставки. До неба над Херсоном долучилося більше 500 авторів – діти та дорослі, професійні художники й ті, хто малював вперше в житті. Наймолодшій учасниці 3 роки, найстаршій – 82.  Ця виставка і книга  - це свідчення нашої віри у відродження та відновлення, адже ми знаємо, що кожне небо колись наповнюється світлом. Цим світлом вже є самі херсонці. 
3) Неформальне створення музею спротиву. «20 РЕЧЕЙ З ХЕРСОНА, UA» -   це назва збірки-книги з першими 20 експонатами  – початок  майбутнього музею. Ця збірка презентує артефакти та історії херсонців, які пережили окупацію і самі НЕФОРМАЛЬНО створили  феномен херсонського спротиву. Це і є наша новітня ідентичність.  Саме Музей Спротиву має потенціал стати однією з відправних точок відновлення, потужним «місцем сили», яке лікуватиме колективну травму херсонської громади та притягуватиме людей.  «Ми бачимо його модерним, новітнім, максимально людським, правдивим, і тому вирішили зробити свій внесок у формування бачення такого музею» - кажуть організатори – лідери Центру «Тотем». .
4) Неформальне примітивне мистецтво української бабусі. Художній альбом та книга досліджень  «ПОЛІНА РАЙКО: НЕВИДИМЕ». Мистецька спадщина Поліну Райко стала широко відомою в Україні та світі після того, як її будинок-музей примітивного мистецтва  було затоплено, а розписи знищено в результаті підриву росіянами дамби Каховської ГЕС. В книзі – врятовані фото розписів її хати та її картини. За допомогою сучасних технологій книга дає можливість побачити та почути саму Поліну Райко, її пісні та розповіді, а також побачити її персонажів у доповненій реальності. Поліна Райко є яскравим маркером української ідентичності Херсонщини,  української душі півдня. З цього народився ще один новий проект «Насіння Поліни Райко» -  про вплив  її на культурний та мистецький ландшафт України і світу. Нові ідеї щодо «дифузії» спадку Поліни Райко в різні сфери мистецтва та креативних індустрій, які ми називаємо «насінням», були генеровані учасниками та учасницями різних  воркшопів в 2024 році. 
5) Неформальний САД АРТ-ПРАКТИК.  Це різні мистецькі практики, які можна впроваджувати на базі ботанічних садів, парків, природного середовища. Сад арт-практик – це збірка про мистецтво як відновлення і відновлення як мистецтво, про відчуття, що ми вирощуємо українську культуру як частину культури європейської.
Основний метод: документація і аналіз мистецьких практик, які існують на базі ботанічних садів України (зокрема Херсона) і європейських країн (зокрема Литви). 
6) Неформальний самоаналіз «ІНШИЙ ЛАНДШАФТ» -  це платформа групового художнього аналізу нашого досвіду після 24 лютого 2022. Ми – це спільнота херсонських митців, яку в різні часи і в різних формах об’єднував Центр культурного розвитку «Тотем»., наші колективні та особисті спогади, носії пам’яті, лакмусові папірці змін, що відбулися,  це очі, які намагаються розгледіти майбутнє крізь вікно, за яким інший ландшафт.
7) Неформальна стійкість  і вулична галерея «НА ПЛАВУ». 2023 рік,  Херсон звільнений, але під постійними обстрілами, а влітку  росіяни підірвали Каховську ГЕС. Катастрофа, але Херсон тримається на плаву – як і його культура та мистецтво. Саме тому ми створили в Херсоні вуличні галереї.  
8) Нові Херсонці.  Після 24.02.2022 на окупованій частині Херсонщини народжувалися діти,  вони вже точно будуть іншими. Їхні матері на той момент не могли евакуюватися, і кожна історія пологів в окупації – це історія про перемогу життя над смертю і руйнуванням. Ми вирішили зібрати ці історії про силу жінок і про силу життя в електронну книгу.  Ми хочемо, щоб діти, які народилися на Херсонщині під час війні, сприймалися не як жертви, а як символ нової України.
9) Неформальні Хроніки вишиванки. Майже 9 місяців російської окупації та спротиву – спочатку видимого, потім тихого,  майже невидимого, але відчутного.  З перших днів окупації відома екскурсовод і майстриня Інна Мікуцька почала писати щоденник, який назвала «Хроніки вишиванки», бо щодня вона вишивала - робила Вишиванку Перемоги. Хроніки вишиванки – це щоденник з ілюстраціями на кожен день від  41 художників з Херсона, який для всіх нас став душею українського культурного спротиву. Є таке стародавнє українське вірування: жінки, починаючи нову вишиванку, загадували бажання – щоб знайти кохання або щоб чоловік повернувся з війни живим. Як вишивка буде завершена – тоді й бажання здійсниться. Єдине бажання – Наша Перемога. Результат – електронна книга-альбом на сайті. 
10) Неформальне адаптація. Проет «Про людський вимір війни». Про феномен звикання до війни та її наслідків, коли люди за межами України втомлюються від контенту, пов’язаного з війною, а люди в Україні вимушені звикати та адаптуватися до нової страшної реальності. Фото і сповіді різних людей про виживання та адаптацію до життя в умовах війни – електронна книга-альбом на сайті. 
11) Неформальне візуальне мистецтво  з коллажами та перформенсом. Виставка «Херсон зсередини/зовні» - це діалог, який ми ведемо, стоячі на кордоні між вільною Україною і окупованою землею, між зрозумілим висловлюванням і нервовим зривом, між мистецтвом і спробами його знищити. Роботи, створені в окупації і в еміграції. Еміграція – це не привілей, це вимушеність і невпевненість. Окупація – це не вирок, це простір опору і необхідність зберегти себе і свою творчу індивідуальність. Проєкт експонувався в кількох обласних центрах України з серпня 2022 року.

8. Неформальна сила боротьби за цінності під час оккупації. Як і для чого жити? Національно-визвольний формат ціннісної трансформації особистості в окупованій Херсонщині. 
1) Війна  і  ціннісні  - неформальні, але аутентичні трансформації суспільних відносин в Україні придбали загальний національно-визвольний формат.  
-       Цінність мужності  та сміливості як основа само порятунку, щоденні акції протесту з перших днів окупації, мітинги перед озброєними до зубів  окупантами;  
- Цінність солідарності, взаємо підтримки та синергії – не формально організовані зверху, а спонтанно виникли знизу; 
- Цінність  нових  неформальних лідерів. Першим, хто підняв місто після ступору перших дній війни, став зовсім неочікувано   режисер Херсонського драмтеатру  Сергій Павлюк, зовсім не політик і не депутат, не громадський лідер, а просто людина мистецтва, він перший подолав свій страх,  і за ним пішли  всі безстрашні херсонці на мітинги відкритого протесту.
- Цінність історичного символізму. 13 березня 2022 року - день визволення Херсону від німецько-фашистських загарбників - показово-символічно відбулася найбільша хода мітингувальників по центральних вулицях міста, вони скандували  «Руській солдат — фашист і  окупант». 
- Ціннісно-смислова динаміка індивідуальної та масової свідомості: цінність рідної землі,  «не віддавати рідну землю»,  «як ми доведемо, що це українська земля, якщо всі херсонці  поїдуть звідси?» 
- Цінність довіри. хто перед тобою – друг чи ворог? Але проросійські настрої 10% херсонців  теж виплили, і починалась конспірація.  
2) Посттравматичний синдром – через ВИКЛИКИ окупації:  у повному протистоянні формальним структурам «русього міра» окупаційної влади та ідеології – ми відчули цінність випробування  сталих цінностей,  психологічне випробування,  збереження життя та гідності; відсутність інформації як тортури;  відчуття несвободи: «начебто ти живеш в густому сірому бетонному тумані і пересуваєшся як у сповільненому відео». Головне свідчення неформальності херсонців: «Але наші  души окупувати неможливо – вони вільні». 
3) Невидимість. Свідчення: «Понедельник. Оглядываюсь, чтобы понять, что произошло за прошлую неделю и ничего не помню. Моя жизнь  похожа на путь в тумане, в котором я бреду, медленно передвигая ноги. Несколько шагов а сплошном молоке тумана вперёд,  под ногами попадаются камни, я спотыкаясь, потом натыкаюсь на стену, ещё пару шагов,    какая-то лужа, и сзади такая же стена тумана, как и впереди.  Вот и жизнь  у меня сейчас такая:  не вижу,  куда иду, не помню, откуда пришел. Граница видимости -  только пальцы вытянутой руки. И слышишь своё прерывистое дыхание. И извне, из морока доносятся жуткие звуки и что-то страшное иногда пролетает мимо».
4) Цінність національної ідентичності громадян України в контексті смислової війни з Росією.  Цінність Української мови як маркер «свій – чужий».  Цінність самовіддачі та гідності: кожен робив те, що міг. І це була  неформальна самоорганізація.  Цінність взаємодопомоги як чинника сенсу життя.  Цінність безпосереднього народовладдя та самоврядування,  реальної згуртованості  у найстрашніші часи.  Моніторинг ситуації та збір фактів злочинів для майбутнього Нюрнбергу 21 століття.  Окупація зцементувала український народ. Цінність яскравих  моментів життя під час окупації: наш земляк із українським прапором вскочив на російський БТР прямо  в центрі міста.  
5) Психологічні засоби протидії колективному психозу – неформальний само порятунок: Окупанти діяли за стандартами НКВС.  Час пошуку нових смислів існування:   «Як би нам не було важко, найважливіше, б’ючись із драконом – не стати драконом самим. Ми повинні нести в собі не тільки гнів та помсту, а й передовсім людяність та правду. Інакше у Перемоги не буде цінності». 

9. Неформальне особисте рішення – вибір  заради такої загальної формальної системи, як держава , народ, заради нашого українського Степу і Волі. Свідчення одного солдата з фронту: звичайний український хлопець в перші хвилини війни пішов на фронт добровольцем, ніколи ніякого відношення до армії  раніше не мав, працював як психолог в школі на посаді директора формаційної  програми для виховання  майбутньої еліти.  На своїй сторінці в соцмережах в перші дні він написав  неформально, від себе, але по суті -  для всього людства. Ось маленькі уривки з його меседжів: 
- «Зродились ми великої години, З пожеж війни, із полум'я вогнів... Під синьо-жовтим прапором свободи З'єднаєм весь великий нарід свій»
- «Кажуть, Бог на шостий  день створив людину. Скоро настане  день, коли він знищить нелюдь. Сьогодні в наших школах мав розпочатись місяць, присвячений компетентності Helicopter View. В ніч перед нападом русні, я якраз розробляв презентацію і хотів так її розпочати:  "Взаємодія, взаємодовіра та співдружность світової спільноти в освіті, культурі, науці, бізнесі - це майбутнє людства. Ми обираємо цивілізацію".  
- «Але не сталося. РФ оголосила війну всьому цивілізованому світу, побудованому на довірі та співрозвитку. Вони намагаються повернути курс людства в первобутній стан... Я - українець. Я не маю ілюзій, ми не наддержава. Але і Мордор зруйнували не ельфи». 
- «Довго думав,  чи виставляти моє військове фото. Але зрозумів, що варто показувати, КОМУ довелося взяти зброю в руки. Я психолог, працюю в освіті. Я вчився,  як допомагати людям, а не вбивати. Як розвивати, а не травмувати. Але до нас прийшла кривава русня, щоб знищити саме наше існування, наш розвиток та нашу культуру. І сотні тисяч людей, які хочуть жити своє звичайне чи надзвичайне життя, взяли в руки зброю - невміло, без досвіду, але зі злістю на загарбника».
- «Мої незліченні плани саморозвитку в експериментальній педагогіці, аксіології, епістемології та гносеології, психології розвитку кардинально змінили вектор». 

ВИСНОВКИ
- Запитання організаторів конференції: чи можемо ми колективно запропонувати концептуальний інструмент для пояснення художньої переоцінки та дослідження неформальності у великій політиці, а також у щоденному житті.?  
- «Вам надобно песен? Их есть у меня». 
1) Для всього цивілізованого людства є тільки один вихід, щоб  мати великий сенс життя і  творчої  діяльності – мистецтва, науки, навчання, виробництва. Цей вихід -  вступити у велику планетарну битву добра і зла на стороні добра: дати Україні  достатньо найсучаснішої та найпотужнішої зброї; усі, хто може воювати, добровільно вступають до української армії, створюють антирашистську коаліцію (подібно до антигітлерівської коаліції з 56 країн, яка перемогла той фашизм) і тільки спільними зусиллями повністю перемогти російський фашизм 21 століття, змусивши цю країну безумовно капітулювати, пройти багаторічну денацифікацію та демілітаризацію, виплачувати Україні репарації протягом багатьох років.
2) Це те, що вже сталося,  і тепер це назавжди залишиться  фактом історії та вічним соромом для росії - повне злиття понять фашизм, неофашизм, рашизм, окупація, варварство, вбивства, мародерство, злочини проти людства та кожної людини на землі, проти планети та цивілізації. Саме ці жахи та сором зараз асоціюються з Росією — і великої російської культури більше немає. Вони не пройшли випробування просто бути звичайними  людьми, не кажучи вже про те, щоб залишатися  цивілізованим та культурним народом.  І ніколи ми їм нічого не вибачимо, і ніколи не будемо браттями… 

P.S. Зміна парадигм. 
Українська поетеса Анастасія Дмитрук, авторка знаменитого вірша "Никогда мы не будем братьями", написаного після анексії Криму у 2014 році, використала прощальну рішучу тональність, сповнену презирства та зневаги. Але  у 2022 році вона написала  новий вірш "За Харків, Марік, за Ірпінь" в зорвсім іншій тональності - це пекло ненависті і помсти.  "Присвячується українській армії, територіальній обороні, волонтерам, лікарям і кожному, хто сьогодні бореться за Україну", - пише поетеса в коментарях.  Догавкались, расіянє! 
"Ти, сука, здохнеш в цім краю
У небі, в полі, у гаю,
Де йдуть без зброї на броню,
Де кажуть на хуй кораблю.
Ти прогниєш у цій землі
На моїй визвольній війні.
Розквітне сонях навесні - 
Могутня армія русні.
За Харків, Марік, за Ірпінь,
За прірву надлюдських терпіннь
Наступні десять поколінь
У пеклі скнітимеш. Амінь.
Ми – Чорнобаївка, ти – мрець,
безжально злитий нанівець.
Нам уривається терпець.
Ти здохнеш, сука, це кінець".

тут – відео, читає авторка 

Галина Бахматова